11.05.2016

Чому евтаназія не є “гідним закінченням” людського життя

Сьогодні чимраз більше в українське суспільство вводиться поняття «гідного закінчення життя». Що ж мається на увазі під цим формулюванням, на перший погляд таким благородним? Здавалося би, що мова йде про забезпечення важко недужих чи літніх осіб гідними умовами для відходу з цього світу. Здавалося би, що такими гідними умовами є добре харчування, належні умови проживання, турботлива опіка, медичний догляд і т. д. Натомість під поняттям «гідного закінчення життя» пропонується щось зовсім інше, ніж те, що підказує здорова логіка.

У сьогоднішньому вжитку аналогом до поняття «гідне закінчення життя» називають евтаназію. Під евтаназією, згідно з визначенням, даним св. Йоаном Павлом ІІ, слід розуміти «дію або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання» (Evangelium Vitae, 65). Розглянемо на прикладі даного визначення, чи справді можемо назвати евтаназію «гідним закінченням життя». В кінці виразу називається мета евтаназії, якою є уникнення будь-якого страждання. Попри те, що страждання має глибокий смисл у християнстві, намагання полегшити страждання страждаючому є ділом милосердя і всіляко заохочується. Тому мета здійснення евтаназії є доброю і не суперечить християнській моралі. Що ж із засобами досягнення вказаної мети? Засобом однозначно є спричинення смерті. Такий засіб ніколи не може бути названий добрим, навіть якщо смерть спричинюється безболісно і за згодою чи навіть проханням того, кому вона заподіюється. Спричинення смерті називаємо вбивством або ж самогубством в залежності від того, хто є суб’єктом дії. Тому, отже, маємо справу з доброю метою (уникнення страждань) і з недобрими засобами (спричинення смерті). Чи може добра мета оправдати недобрі засоби? Св. Апостол Павло однозначно навчає, що ні, кажучи: «Чому ж тоді деякі нас очорнюють і деякі говорять, нібито ми кажемо: “Робімо зло, щоб із нього вийшло добро”? На таких суд справедливий» (Рим 3, 8). Таким чином бачимо, що мета не оправдовує засобів. Евтаназія, попри свої претензії на благородність та «гідність», залишається і завжди буде морально злим вчинком, а згідно з вченням християнства, смертним гріхом.

Так-от чи можемо ототожнювати «гідне закінчення життя» з евтаназією? Чи можемо називати будь-яку форму вбивства чи самогубства гідною формою закінчення життя? Якщо «гідним закінченням життя» є вбивство, то чим тоді є опіка над вмираючим чи страждаючим та турбота про нього? Є чимось негідним? Ні, скажуть навіть найбільш палкі прихильники евтаназії. А як же ж тоді? Хіба можемо назвати «гідним закінченням життя» водночас і вбивство, і турботу? Хіба можемо вважати їх двома різними способами гідно завершувати своє життя? Чи нема у тому суперечності: називати вбивство і турботу над життям однаково гідними? А й взагалі чи нема явної суперечності між поняттями «гідне закінчення життя» і «спричинення смерті»? Що спільного між гідністю і людиновбивством, між співчуттям і егоїзмом, між добром і злом?

Недопустимо, отже, нам дозволити переконати себе в тому, що самогубство або вбивство є «гідним закінченням життя», а опіка над стражденними і літніми особами є просто іншим, до того ж значно обтяжливішим, способом дозволити людям «гідно закінчувати життя». Це серйозна підміна понять. Другий варіант є не просто іншим, а єдиним насправді гідним завершенням людського життя, тоді як перший не має нічого спільного з гідністю людини, а також із самим життям, оскільки не дозволяє йому завершитися, а просто кладе йому край.

Зараз знаходимося у часі світлого посвяття Пасхи Господньої, в якій святкуємо подолання Христом смерті смертю. Пасха Господня – перехід від смерті до життя. Перехід не лише Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, але разом з Ним кожного, хто вірить в Його ім’я. Щоб із Христом перейти від смерті до життя, потрібно також і від земного життя до смерті разом з Ним перейти. Знаємо, що Господь умирав болісною смертю, але не зійшов з Хреста, як пропонували Йому противники (пор. Мт 27, 40). Ми, що звемося християнами, в переважній більшості випадків не покликані вмирати через страту, але нерідко вмираємо у болістях та самоті. Чи можемо собі дозволити «зійти з хреста», якщо нарікаємося іменем Христа? Ніколи. Ми покликані вслід за Христом віддати свого духа в руки Отцеві (пор. Лк 23, 46), а не в руки тих, хто своєю дією чи бездіяльністю вбиває наше тіло. Ми покликані полегшити біль і скорботу тих, хто переходить від земного життя до смерті, але не спричиняти їм смерть. «Гідним закінченням життя» є смерть з Христом, щоб з Ним воскреснути.