10.04.2021

Чи потребує природа людини та чи є людина небезпекою для природи?

Виглядає, що на сьогодні в українському та світовому суспільстві ситуація з поширенням екологічної свідомості дещо краща, ніж була попередньо. Є багато екологічних рухів та ініціатив, тож тема захисту довкілля є на слуху, і це останнє, звісно, добре. Однак, як би це парадоксально не звучало, далеко не всі екологічні рухи є добрими та гідними того, щоб бути підтриманими. Йде мова про ті рухи, які є явно антигуманними, які проголошують людину і довкілля суб’єктами одного рівня, а навіть вимагають скорочення населення Землі з огляду на руйнівні наслідки існування людини для природи. Чи може природа бути самоуправною без людини? Чи може природа, не будучи розумною, забезпечити собі розумне управління? Чи справді саме існування людини є проблемою для довкілля, а не морально погана поведінка цієї людини?

Джордж Кейтб (George Kateb), викладач Прінстонського університету у сфері політології (викладав до 2002 р.), наполягає, що природа насправді цілковито потребує людства як управителя: «Говориться, що землі було б краще, якби люди не жили на ній. Я гадаю […] ми можемо відкинути цю точку зору і ствердити унікальний внесок, що його може людство  зробити у природу. Управління природою є внеском, що його лише людство може зробити, і це найбільш славна ілюстрація постаті людини. З точки зору природи, хоча природа не має своєї точки зору, людський рід є незамінний, тому що його управління залежить від похвально унікальних рис і атрибутів, які допомагають людям частково не бути природними […] Лише частково неприродне буття може служити природі певним чином, якого вона заслуговує, але не здатна сама собі забезпечити»[1].

Коли Кейтб говорить про часткову неприродність людини, то має на увазі, що завдяки розуму, свобідній волі та іншим унікальним характеристикам людина виходить на рівень якісно вищий, ніж уся інша природа (тварини, рослини, нежива природа)[2]. Саме тому людина корисна природі, оскільки єдина з усього видимого буття здатна забезпечити управління нею. Дехто може сказати, що природа не потребує взагалі ніякого управління, тож і не потребує з тої причини людини. Але ж чи не людина є тією, яка здатна своїм розумом і волею зберегти ті чи інші види рослин та тварин, коли несподівані кліматичні умови унеможливлюють їхнє виживання в природі? Знову ж таки тут хтось може сказати, що несподівані кліматичні умови – це результат діяльності людини. Однак це не так, якщо згадати прадавній льодовиковий період, який не міг бути результатом шкідливої діяльності людини, або навіть сьогоднішнє глобальне потепління. Щодо останнього, то вина людини у цьому процесі є, але порівняно з «виною» сонця і його надмірної активності, вона дуже-дуже незначна.

Природа не є, отже, самоуправною. Вона премудро укладена Творцем, але не є розумною системою, тож потребує управління. Згідно з християнським розумінням, саме людині Бог доручив управляти природою (див. Бт 2, 15; Пс. 8, 7-9).

Якщо звернутися до значення терміну «екологія», то сама етимологія цього слова свідчить про сказане вище. «Екологія» походить від двох грецьких слів: оἴκος – дім та λόγος – вчення, і дослівно, отже, означає «вчення про дім». А чиїм домом є довкілля? Чи не людини? Дім же ж не будується для того, щоб бути ніким не населеним, навпаки. А якщо природа є домом для людини, значить людина є господарем цього дому, а не зайвиною, приходнем, паразитом.

Насправді існування людини не є загрозою для природи, навпаки, є для неї благословенням. Однак безвідповідальна поведінка людини, її моральні хиби стають загрозою як для природи, так і для самої людини. Кількість людей на Землі не є загрозою. Теорія про шкоду природі від перенаселення планети людьми нічим не обґрунтована. Для збереження природи важливо не те, скільки людей населяють Землю, а те, якими є ці люди. У свою чергу, якими є ці люди, залежить від того, як вони себе усвідомлюють та яку систему цінностей обирають. Якщо людина усвідомлює себе належно (творінням, а не творцем; любленим, а не випадковим творінням; свобідним і відповідальним творінням, а не детермінованим), то й у відношенні до природи усвідомлюватиме себе належно: управлінцем природи, а не її власником чи експлуататором. Належна екологічна свідомість не береться нізвідки, вона випливає з належного усвідомлення себе. Якщо господар дому внутрішньо невпорядкований, то і дім буде невпорядкований. Саме цю ідею небезпідставно підтримують прихильники антропоцентричної екології.

Підсумовуючи вище сказане, вартує ще раз підкреслити: природа однозначно потребує людини; не кількість людей, а погана поведінка людей є небезпекою для природи; людина повинна правильно усвідомлювати себе, щоб могти правильно ставитись до природи.

[1] George Kateb, Human Dignity, The Belknap Press of Harvard University Press, Cambridge – Massachusetts – London 2011, 24. Переклад власний.

[2] Пор. Там само, 23.

 

Автор статті – Марія Ярема