03.07.2019

Статевість людини крізь призму філософії

У філософії – галузі знання, що є результатом мислення, контрольованого критичним розумом, співіснують різні системи, методи пізнання, підходи та, відповідно, різні визначення одного і того ж феномену[1]. Це, звичайно, стосується і такої великої гілки філософських дисциплін як антропологія. Визначення поняття людини, її субстанції, особовості, статевості тощо зовсім не є уніфікованими у філософії. Виникає, отже, закономірне питання: «Навіщо існує філософія, яка задається диспутами про буття, якщо вона не може дати однозначної відповіді на жодне з підставових питань про нього?». Відповідь доволі проста: філософія вчить критично мислити, вчить ставати шукачами правди, вчить, зрештою, ставити питання.

Після цього короткого вступу про філософію перейдімо до питання людської статевості у світлі філософського вчення. Існують три основні підходи до статевості: біологічний редукціонізм, суспільний конструктивізм, персоналістичний підхід. Перший полягає у зведенні людської статевості до простої сукупності біологічних процесів та реакцій. Другий пропонує розглядати поняття статі і статевості у призмі суспільних та культурних впливів, що зумовлюють наше розуміння цих понять (саме цей підхід ліг в основу теорії гендеру). Третій підхід ґрунтується на цілісному баченні людини, в якій статевість пронизує усі виміри її існування[2]. Наше осмислення статевості суттєво залежатиме від того, який підхід ми обираємо. Від цього залежатиме також статеве виховання, яке ми пропагуватимемо. «Те, яку філософію хтось обирає, залежить від того, якою він є особою. Бо філософська система не є неживим предметом побуту, який можна за своїм бажанням покласти або взяти; філософська система натомість є живлена самою душею особи, яка приймає її»[3], – стверджував Йоганн Ґотліб Фіхте.

Прихильники зведення людської статевості до суто біологічного рівня стверджують насправді детермінованість людини законами природи, в такій системі нема місця на особисту відповідальність людини за статеву поведінку. Прихильники зведення людської статевості до суспільного конструкту, навпаки, заперечують біологічний детермінізм, але заперечуючи його, водночас часто відкидають взагалі будь-яке конститутивне значення біологічного виміру в людській статевості[4]. Тому якщо представники першого підходу заперечують de facto людську свободу у питаннях статевого життя, то представники другого заперечують людську природу. Залишається третій підхід – персоналістичний. У ньому, як це видно із назви, у центрі стоїть поняття людської особи. Не просто біологічного виміру людської особи і не просто суспільного виміру її існування, а саме особи. Що ж таке особа? Класичне визначення поняття «особа», яке належить Боецію, гласить: «Persona est naturae rationalis individua substantia» («Особа – це індивідуальна субстанція розумної природи»)[5]. Якщо поняття особовості нероздільно пов’язане з раціональною природою, то будь-яке заперечення природи з необхідністю руйнуватиме ідентичність особи, зокрема людської особи у нашому випадку[6]. Тому біологічний редукціонізм з його знеціненням людської свободи і відповідальності у статевій поведінці, а отже знеціненням самоусвідомлення у всьому, що стосується сфери статевості (самоусвідомлення ж є невід’ємною характеристикою особи[7]) та суспільний конструктивізм з його знеціненням природи (адже знецінюється природна даність чоловічої чи жіночої статі) насправді руйнують ідентичність людини як такої та ідентичність її статевості зокрема.

Повертаючись до персоналістичного підходу до людської статевості, слід найперше сказати про значення тіла у цій парадигмі. Тіло і статевість, яку воно несе на собі, не мислиться якоюсь окремою складовою людської особи, незалежною від інших так званих складових – душевної та духовної. Людська особа є цілісною, а отже, зовсім не складається з незалежних «частин» – тіла, душі та духа. «Тілесність є, отже, знаком чогось іншого, виконує роль вказівки на інші виміри. Людське тіло виражає людську “особу”. […] Отже, правда про людську особу є тією силою, яка вирішує правду про людське тіло. Якщо хтось хоче розуміти специфічно “людське” значення тіла, є цілком необхідно розуміти таїнство особи»[8], – стверджує італійський спеціаліст у галузі біоетики Джованні Руссо.

Звичайно, і тіло, і тілесна статевість у світлі персоналістичної філософії фігурують як виміри благості людської особи: «Тіло як дійсність, позначена статтю, є благом і позитивною дійсністю: виражає покликання людини до взаємності, тобто до любові і взаємного дару себе. Призиває чоловіка і жінку до їхнього конститутивного покликання до плідності як до одного з фундаментальних значень їхнього буття статевими»[9]. Благість і багатство людської особи, очевидно, не зводиться лише до тіла, тим паче до статевості, тому людську особу потрібно завжди сприймати в її цілості, не протиставляючи у ній різні виміри (дух, душа, тіло). Іншими словами, персоналістична філософія далека від того, щоб розглядати тіло, стать, статеве життя як якісь найвищі блага людської особи. Найвищим благом буде цілісне благо людини[10]. Зрештою сама статевість людської особи не може бути зрозуміла поза духовно-душевним виміром (на противагу до концепції біологічного редукціонізму): «У статевості нема нічого чисто біологічного, фізичного, генетичного, тілесного, але все є діалогічністю. […] Щоб розкрити значення тілесної статевості, потрібно розчитувати її “з нутра” і, як наслідок, необхідно розчитувати її “понад нутро”, щоб помістити статеві стосунки у трансцендентній та немеркнучій сфері любові»[11].

Завершуючи поверховий огляд поняття статевості в персоналістичній парадигмі, слід ствердити, що статевість влита в буття людини, людина ж за своїм буттям є трансцендентною, тобто такою, що потребує виходу поза себе. З тієї причини логічним є пов’язання статевості з дійсністю, яка дозволяє людині власне виходити поза себе, – любов’ю. «Автентична статевість повинна бути пережита у вимірі бути, а не мати. Те, що має значення у любові, є не мати, посідати, але є чистою безкорисливістю, яка віддає себе іншому […]. Насправді статевість не є чимось, що можна мати, але є чимось, чим можна бути: статевість є тим, чим ми “є”, статевість є інтимною структурою нашого буття, існуючого передусім і насамперед для любові» [12], – стверджує Джованні Руссо.

«Те, яку філософію хтось обирає, залежить від того, якою він є особою»; те, яку концепцію статевості ми вибираємо, залежить від того, якими ми є особами. Біологічний редукціонізм, суспільний конструктивізм та похідні від них теорії будуть близькі тим особам, які бажають зняти з себе відповідальність за своє статеве життя, тоді як персоналістичний підхід буде прийнятний тим, які вірять в об’єктивність природи, свободу волі людини та об’єктивність основних категорій етики – добра і зла.

Джерела:

[1] Cf. J. Passmore, Philosophy // The Encyclopedia of Philosophy (ed. Paul Edwards), volume 5, Macmillan Publishing Co., Inc. & The Free Press, New York – Collier Macmillan Publishers, London 1967, 218.

[2] Cf. Г. Кришталь, Етика статевости і подружнього життя: скрипти для студентів, Видавництво Українського Католицького Університету, Львів 2009, 17-20.

[3] J. G. Fichte, Introductions to the Wissenschaftslehre and Other Writings (1797-1800), Hackett Publishing Company, Inc., Indianapolis/Cambridge 1994, 20. Переклад власний.

[4] Сf. A. Fumagalli, La questione gender. Una sfida antropologica, Queriniana, Brescia 20153, 25-26.

[5] Cf. A.C. Danto, Persons // The Encyclopedia of Philosophy (ed. Paul Edwards), volume 5, Macmillan Publishing Co., Inc. & The Free Press, New York – Collier Macmillan Publishers, London 1967, 111.

[6] Cf. A. Fumagalli, La questione gender. Una sfida antropologica, Queriniana, Brescia 20153, 30.

[7] Cf. A.C. Danto, Persons // The Encyclopedia of Philosophy (ed. Paul Edwards), volume 5, Macmillan Publishing Co., Inc. & The Free Press, New York – Collier Macmillan Publishers, London 1967, 111.

[8] G. Russo, Sessualità. Visione d’insieme // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di G. Russo), Editrice Elledici, Torino 2004, 1593-1594. Переклад власний.

[9] G. Russo, Sessualità. Visione d’insieme // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di G. Russo), Editrice Elledici, Torino 2004, 1594. Переклад власний.

[10] Cf. G. Russo, Sessualità. Visione d’insieme // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di G. Russo), Editrice Elledici, Torino 2004, 1597.

[11] G. Russo, Sessualità. Visione d’insieme // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di G. Russo), Editrice Elledici, Torino 2004, 1597. Переклад власний.

[12] G. Russo, Sessualità. Visione d’insieme // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di G. Russo), Editrice Elledici, Torino 2004, 1597-1598. Переклад власний.

Автор:

Марія Ярема
доктор біоетики
викладач кафедри богослов’я УКУ
Джерело: https://sexology.education/statevist-ljudini-kriz-prizmu-filosofii/