29.11.2017

Біоетичні питання, які хвилюють сучасних людей (I ч.)

Біоетичні питання, які хвилюють сучасних людей, коментує отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, керівник Школи біоетики Українського католицького університету, член-кореспондент Папської Академії Pro Vita (Ватикан), доктор морального богослов’я, кандидат філософських наук.

«Сьогодні в Україні ми повинні поширювати культуру життя на противагу культурі смерті, проявом якої є евтаназія, аборти, штучні запліднення, смертна кара, геноцид, війна тощо. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, за рік у світі роблять до 60 млн. абортів. А скільки ще виробляється контрацепції, аби переривати життя на ранніх стадіях. Папа Йоан Павло ІІ наголошував, що ці речі є загрозою для людського життя. Тому завдання Українського католицького університету, як і всіх інших католицьких університетів, – ширити культуру життя. І допомогти цьому сьогодні може біоетика − наука, яка намагається допомогти людям різного рівня: біологам, юристам, генетикам. Також біоетика покликана допомогти законотворцям, які мають приймати закони, які б захищали права людини, зокрема право людини на життя та пошанування її гідності.

Пренатальна діагностика

Суть проблеми з пренатальною діагностикою в тому, чи готове подружжя прийняти дитину, яка почала свій розвиток у материнському лоні, але під час діагностики виявилося, що вона має певні вади розвитку. Коли батьки довідуються про результати, в них постає запитання: народжувати чи ні? Перед важким викликом опиняються й лікарі, адже вони повинні делікатно розповісти про результати діагностики батькам, допомогти їм свідомо прийняти рішення, водночас не закликаючи їх робити аборт. На моє переконання, говорячи про цю проблему, варто заглибитися в її суть. Цілком природно, що батьки хочуть мати дитину і дитина зачинається як плід їхньої любові. Однак можуть статися такі випадки, що за даними пренатальної діагностики дитина, на яку вони так чекають, має певні вади розвитку: синдром Дауна, аненцефалія, розщеплений спинний мозок і багато інших патологій, які можуть бути. І постає наступне питання: чи батьки більше не хочуть цієї дитини? Та ні, напевно, хочуть. Так, батькам важко змиритися з тим, що дитина народиться, але буде іншою, відмінною від інших дітей. Так, стан її здоров’я буде важким, вона потребуватиме більше часу, більше зусиль, більше терпеливості; можливо, комусь із батьків доведеться навіть з роботи звільнитися; але це не означає, що батьки не хочуть цієї дитини. Важливо вміти прийняти це життя, яке може бути недосконалим на фізичному рівні, яке може мати навіть вади розвитку, але тут ключова річ: ми повинні говорити не про «якість життя», а про його святість. Кожне людське життя є святим, від моменту зачаття до природної смерті. Сьогодні ми живемо в культуру, чи в епоху, коли вибираємо мобільний телефон, дивлячись які він має характеристики. В такий спосіб ми купуємо також будь-яку іншу техніку: холодильник, пральну машину, телевізор, машину тощо. Існує велика небезпека, що людина цю модель вибору стосовно речей переносить на людське життя і каже: ось ту дитину з тими характеристиками я приймаю, бо це здорова дитина, а цю дитину, з певними вадами розвитку чи захворюваннями, я не приймаю. Коли пренатальна діагностика вказує на важкий діагноз дитини, то батьки мали б сказати: це наша дитина, яку ми хочемо, хоч і розуміємо, що вона буде іншою, тому ми не можемо зробити аборт і позбавити її життя. Батьки повинні все-таки дати можливість цій дитині народитися, навіть якщо вона проживе дуже коротке життя. Але я переконаний, що поява дитини змінить життя батьків. В УКУ можна побачити, яку користь і яке благо мають наші друзі з особливими потребами, які живуть у Колегіумі і які ці люди прекрасні, усміхнені, щирі. Так, вони інші, але вони насправді великі люди з великим добрим серцем, які просто хочуть, щоб їх обняли, зрозуміли і прийняли. Вони, може, не вміють однаково з нами робити те, що ми робимо. Дехто, навпаки, може, щось краще вміє робити. Але вони – наші друзі, які потребують нашої близькості. Тому заохочую людей завжди розуміти, що не «якість життя» має бути пріоритетом, а саме на цьому, на жаль, сьогодні світ ставить акценти, мовляв, якість життя невиліковно хворих надто складна, від такого життя немає ніякої користі, а самі витрати, тому краще цього життя позбутися і дати можливість нормальним здоровим людям дбати про їхнє здоров’я. Це неправильно.

Аборти

Сьогодні в Україні однією з найважливіших проблем залишається питання легалізації абортів. Тобто правильно це чи ні, що ми нині маємо законодавство, яке дозволяє нам переривати вагітність, позбавляючи життя невинну дитину в материнському лоні? Ми маємо з цим змиритися і прийняти як факт, чи повинні все ж таки сказати, що краще мати законодавство, яке визнає право дитини на народження, і таке право дитини на життя має бути захищеним від моменту зачаття й до смерті? Захисники абортів часто апелюють до аргументу, мовляв, ніхто не зобов’язаний народжувати дитину, зачату внаслідок насильства. Без сумніву, що дитина має зачинатися як плід любові чоловіка і жінки. Але бувають випадки, коли дитина зачинається як акт насильства, внаслідок чого жінка постає перед вибором: супроти мене було скоєно злочин – насильство: чи я маю право робити те саме щодо своєї дитини? Я її не хочу, не сприймаю, я її ненавиджу, і тому я не дам їй права прийти на цей світ, зробивши аборт. Це одна позиція. Інша позиція протилежна: я свідома того, що супроти мене був зроблений акт насильства, але також я свідома того, що ця дитина, яка зачалася в драматичних обставинах, у цьому не винна, тому я не буду робити аборту, але буду тою жінкою, яка перша скаже: ні насильству, ні злочину, ні гріху. Я наберуся сили, народжу цю дитину, і якщо Бог дасть мені сили, буду готова цю дитину любити, виховувати, і в такий спосіб мінятиму цей світ, в якому забагато насильства. Якщо я не буду готова цю дитину виховувати самотужки, то дам їй шанс на життя і посприяю, аби вона була або в сиротинці, або хтось її усиновив. Також часто можна почути тезу, що від насильника може народитися лише насильник, тому варто зробити аборт, щоб не народився ще один кривдник. Але ми не можемо передбачити, ким народиться дитина. Є три надзвичайно важливі речі, які впливають на те, ким стане людина. Перший чинник – гени, які ми отримали від батьків, другий чинник – середовище, в якому ми формуємося, виховуємося і навчаємося, і третій чинник – особистий вибір людини. Навіть під впливом генів і середовища людина здатна обирати, бути насильником чи ні. Наприклад, якщо дитина народилася в сім’ї алкоголіків, то вона може мати схильність до алкоголю, і за певних обставин це може проявитися; але якщо дитина  усвідомила помилки, які роблять її батьки, то вона може вирішити обрати інший шлях. Тому я не погоджуюся з тезою, що від насильника може народитися тільки насильник. Я радше скажу навпаки: в кожному з нас живе «маленький Гітлер», коли ми робимо щось зле, або «маленька Мати Тереза», коли ми робимо добро. І тільки ми вирішуємо, ким бути. Також захисники абортів часто посилаються на інформацію, що ембріон – це ще не людина. Я також, посилаючись на наукові дані, скажу таку річ: сьогодні, з розвитком науки, даних ембріології та генетики, ми не можемо сумніватися, що нове людського життя починається у момент, коли чоловіча і жіноча гамети, які мають в собі по 23 хромосоми, поєднуючись разом, творять першу  клітину нового людського організму, яка має 46 хромосом і називається зигота. В момент зачаття твориться стать дитини, виникають усі ті характеристики, які дитина успадкує від матері й від батька, і потім починається процес ділення. Клітина ділиться на 2, на 4, на 8, на 16, збільшується, розростається, міняє свою назву: зигота, морула, бластоцит, ембріобласт, трофобласт, ембріон, плід, новонароджена дитина, підліток тощо. Все це етапи розвитку людського життя, яке починається від моменту зачаття, а не з другого тижня чи другого місяця. Адже процес народження людини поступовий: спершу розвиваються клітини, потім формуються тканини, потім формуються органи, але все це діє як одне єдине ціле. Всі ці етапи є координованими, і на певному етапі розвитку людського життя виникають клітини, які відповідають чи то за скелет, чи за шкіру, чи за кров. Якщо на якомусь етапі розвитку – на другому тижні, другому місяці, чи шостому місяці – зупинити розвиток цього життя, то це призведе до смерті. І це доведено наукою. Прихильники абортів часто наводять аргументи, мовляв, життя починається в момент прикріплення ембріону до стінки матки, чи коли починає формуватися мозок дитини, чи твориться нервова система, спинний мозок тощо. Але це помилкові тези. Тому що людське життя починається від перших клітин. Я наведу приклад. Якби ми захотіли збудувати будинок. Що нам для цього потрібно? Матеріали, проект будинку, робочі, які будуть виконувати роботу, керівник проекту, який буде контролювати процес, фундамент. Лише тоді починається будівництво. Коли ми говоримо про зиготу – першу клітину нового людського організму, то ми вже маємо закладений фундамент людського життя. В цьому ембріоні вже все закладено, і потрібен тільки час, щоб спершу сформувалася, а відтак народилася дитина.

Питання сурогатного материнства

Щодо сурогатного материнства, то тут мова про комерціалізацію материнства. Бо що справді відбувається: жінка погоджується на те, що її лоно стає «утробою на винайм чи на продаж». Для цього, згідно з українським законодавством, треба мати одне або двоє своїх дітей. Тоді з жінкою укладається контракт і вона виношує дитину замовників, які є біологічними чи генетичними батьками. Дев’ять місяців дитина перебуває в утробі матері і прив’язується до неї. Її діти бачать, що мама вагітна, розуміють, що в них буде брат або сестричка. Потім жінка йде в лікарню, народжує дитину, віддає її біологічним батькам, повертається додому, і діти розуміють, що братчика чи сестрички немає, і тоді вони питаються, де їхній братчик чи сестричка, і жінці (мамі) треба пояснити, де дитина. Вона може їх обманути, але з часом діти все зрозуміють, адже в домі раптом з’явиться більше грошей. І дитина може собі подумати: чи мама не захоче і мене десь наступного разу продати, коли у нас з’явиться наступна фінансова потреба? Також є небезпека того, що відбувається певний розрив між дитиною, яка має одних біологічних чи генетичних батьків та іншу сурогатну матір, яка виношує її в своєму лоні. І це факт, що, 9 місяців перебуваючи в лоні матері, дитина там формується, прив’язується до мами, створюється певний психологічний і фізіологічний зв’язок між матір’ю і дитиною. Я думаю, що це, мабуть, не є легко – просто народити і віддати свою дитину. В жінки, певно, залишаються спогади, що вона виношувала дитину, народила її. І ці спогади супроводжують її впродовж усього життя. Дитина, яка народжується від сурогатних батьків, дуже часто згодом хоче дізнатися, хто її справжні батьки, тобто хто її замовив, а хто її виносив. І тут виникає запитання, яку роль відіграє сурогатна матір у житті цієї людини. Чи вона має якісь права на дитину, чи вона може претендувати в майбутньому, щоб  називатися матір’ю, чи ні? Тому в більшості країнах світу, зокрема, європейських країн, сурогатне материнство заборонене і карається законом. На жаль, в Україні сурогатне материнство дозволене, і в нас воно навіть процвітає. Але, думаю, це відбувається через брак інформації, яку варто поширювати.

Джерело: CREDO