05.12.2017

Біоетичні питання, які хвилюють сучасних людей (II ч.)

Біоетичні питання, які хвилюють сучасних людей, коментує отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, керівник Школи біоетики Українського католицького університету, член-кореспондент Папської Академії Pro Vita (Ватикан), доктор морального богослов’я, кандидат філософських наук.

Питання трансплантації органів

Проблема з трансплантацією органів сьогодні полягає в тому, наскільки українське  суспільство свідоме, що це благородна справа, яку Католицька Церква підтримує і заохочує. Дуже часто, через брак знань, що таке трансплантація, в людей виникає страх: якщо я погоджуся бути донором органів за життя чи після смерті, то стосовно мене можуть бути зроблені певні зловживання: мене спіймають, виріжуть нирку, чи вб’ють і заберуть інші органи. Натомість на Заході такого страху немає, тому є багато донорів, які за життя висловлюють згоду і після смерті стають донорами органів. Інша справа, якщо йдеться про трансплантацію головного мозку. Виникає питання – для чого це робити? З якою метою? Якщо людина ставить собі за мету продовжити життя в іншому тілі, бо воно стало немічним, і хворобливим, але мозок ще зберігається, то я думаю, що така мета не виправдовує себе з дуже простої причини: в мозку людини зберігається вся інформація і все те, що про себе людина пам’ятає. З нашим мозком і з нашим тілом пов’язана вся біографія нашого життя. Будь-який шрам, який ми маємо на нашому тілі, чи будь які інші риси, які ми маємо, нагадують про певну подію, яка сталася в нашому житті. Якщо ми беремо мозок з одного тіла і пересаджуємо його в інше, то людині дуже важко буде сприйняти свою свідомість в іншому тілі. Бо людина пам’ятає, якою вона була до того, і думаю, що змиритися з цим психологічно буде практично неможливо. Тому з етичної точки зору, такі трансплантації є неприйнятними і недопустимими.

Клонування

Людина завжди перебуває в спокусі зробити щось нове, але варто завжди запитувати себе: навіть якщо це технологічно можливо – чи повинні ми це робити і для чого ми це повинні робити? Настане момент, і клонування людини буде доступним, у цьому немає жодного сумніву. І тут постають питання: хто вирішуватиме, кого клонувати, за якими характеристиками вибирати людей, яких хочуть клонувати, і чому саме тих, а не інших: це багаті люди, красиві, з особливим тілом? Тобто хтось буде вирішувати: ми хочемо, щоб одних людей було багато, а інших людей не хочемо взагалі. Але чи мають люди право це вирішувати, чи часом ми не стаємо таким чином на місце Бога-Творця? Я думаю, людина має зрозуміти, що наше життя на землі дане нам від Бога. Не ми його вибрали. Хочемо ми цього чи ні, але ми до цього життя покликані і ми за нього відповідальні. Ми відповідаємо за наше здоров’я і маємо його берегти, шанувати і зробити все можливе для того, аби це життя якомога краще прожити. Я переконаний, що ми ніколи не зможемо подолати смерть, хоча нас може хтось запевняти, що через пересадку головного мозку, через можливість клонування чи замороження ми досягнемо безсмертя. Це все фальшиві надії та марні сподівання. Людині радше варто усвідомити, що живемо ми лише один раз, тому важливо не змарнувати життя, а використати кожну хвилину, щоб реалізувати себе. Тоді не буде потреби шукати можливості стати безсмертним, адже людина змогла прожити життя достойно і з користю.

Евтаназія

Також актуальним питання біоетики є евтаназія. Дехто каже, що вона допомагає багатьом людям позбутися страждань від того чи іншого захворювання, і в такий спосіб милосердно померти. Однак, якщо взяти до уваги християнський контекст, то чи справді ми помагаємо людям безболісно помирати, чи ми радше спричиняємо смерть, робимо вбивство, але намагаємося це виправдати милосердям?

Джерело: CREDO