12.02.2019

Чи можна усиновлювати ембріонів?

Чи можна усиновлювати ембріонів? Дивне питання, на перший погляд. Зазвичай говориться про усиновлення дітей, а не ембріонів. Але людські ембріони – також діти, хоча між їхнім усиновленням та усиновленням народжених дітей є все-таки суттєва різниця. І ця відмінність полягає не в тому, що діти-ембріони мають іншу гідність, ніж діти народжені, а в тому, що у випадку усиновлення в період до народження власне пошанування гідності дитини ставиться під сумнів. Чому так?

Розглянемо спочатку усиновлення народжених дітей. У цій ситуації пара, яка усиновлює, чинить добро: відповідає на потребу самотньої дитини. Ця пара не є учасником творення проблемної ситуації (коли дитина народжена одними батьками, а виховується іншими), а лише відповідає на вже створену проблемну ситуацію.

Натомість справа зовсім інша з усиновленням ембріонів. Найперше, що це за ембріони? Це так звані «надлишкові» ембріони, які отримали життя в результаті методів штучного зачаття. Моральну проблему видно вже у термінології, бо ж хіба бувають надлишкові люди? Звісно, що ні. Зазвичай мова йде про ті ембріони, які демонстрували гірший розвиток у пробірці і тому не були перенесеними в лоно матері для виношування. Їхнє майбутнє визначається в одному з наступних варіантів: 1) бути полишеними напризволяще, тобто на вмирання; 2) бути замороженими з невизначеною метою; 3) бути замороженими з метою пізнішого виношування власною матір’ю; 4) бути використаними для наукових досліджень; 5) бути використаними в цілях індустрії, зокрема косметичної; 6) бути використаними для донорства стовбурових клітин чи іншого донорства; 7) бути виношеними не власною матір’ю, а іншою жінкою. Власне останній варіант, якщо жінка, яка виношує, приймає виношену дитину на виховання у свою сім’ю, називається усиновленням ембріонів. Однак стоїть питання, чи морально добрим є таке усиновлення?

Якщо про усиновлення народжених дітей вище говорилося, що це морально добрий вчинок, то про усиновлення ембріонів сказати це важко. Адже тут пара, яка усиновлює, бере участь у творенні проблемної ситуації, а саме ситуації, коли дитина матиме трьох біологічних батьків (як це є також у випадку сурогатного материнства, коли сурогатна матір не є донором яйцеклітини), бо ж жінка, яка виношує, є біологічною спів-матір’ю (поряд з генетичною матір’ю), а не «інкубатором». Іншими словами, тут справа не лише з тим, що подружжя відповідає на потребу самотньої дитини, але також з тим, що, відповідаючи на таку потребу, творить водночас і проблемну ситуацію для неї. Адже, виростаючи, така дитина потребуватиме себе ідентифікувати, зокрема біологічно, і знайде з тим поважну трудність – відчуватиме себе цілком іншою, ніж діти довкола, бо знатиме, що має трьох, а не двох біологічних батьків – дві матері і одного батька. Це інше, ніж знати про те, що батьки, які виховують, не є біологічними, хоча і це глибоко ранить дитину. Приховування ж батьками інформації про «потрійне» батьківство також не є добрим виходом із ситуації, адже які стосунки довіри зможуть розвинути батьки з дитиною, приховуючи від неї настільки важливу інформацію про її ідентичність? Поза цим, виникає моральне питання про єдність подружжя, яке мало би народжувати дітей один через одного. Тут же дітородження відбувається від трьох сторін, що не може не порушувати подружню єдність.

Звісно, не можна ототожнювати усиновлення ембріонів і сурогатне материнство, попри багато спільних моральних проблем, викликаних цими практиками. Бо ж у процесі сурогатного материнства головним рушієм всього є егоїстичне бажання пари, яка ініціює залучення сурогатної матері лише заради того, щоби мати дитину, генетично споріднену з одним чи з двома з них. У процесі ж усиновлення ембріонів пара готова прийняти дитину такою, якою вона є, – генетично чужу, можливо з певними вадами розвитку тощо. Однак якою б доброю не була мета, для її досягнення не можна вживати морально недобрі засоби, а власне приведення дитини у світ трьома батьками не є ані морально нейтральним, ані морально добрим засобом.

Що ж тоді? Що робити із так званими «надлишковими» ембріонами – з «надлишковими» людьми? Єдиним морально добрим рішенням є те, щоб рідна матір їх виносила та народила. Певно, що це не є завжди можливим чи з огляду на небажання жінки, чи з огляду на неможливість виносити дитину через проблеми із здоров’ям (адже після гіперстимуляції овуляції, яка відбувається при штучному зачатті, здоров’я жінки значно погіршується). Якщо рідна матір, отже, не готова виносити своїх дітей-ембріонів, то морально добрих виходів із ситуації просто не існує. Усиновлення ембріонів не є «меншим злом» в порівнянні з «більшим злом» – життям ембріонів в замороженому стані чи природною смертю, чи смертю внаслідок використання в медичних, наукових чи індустріальних цілях. Не існує «меншого» і «більшого» зла, коли йде мова про два моральні зла – обидва є великими. Тому Церква і не дала схвальної оцінки усиновленню ембріонів і не може дати жодної відповіді, що робити з ембріонами, які не мають шансу бути виношеними рідною матір’ю. Єдине, що з певністю каже Церква, то це не творити таких ситуацій, з яких нема морально добрих виходів.

 

Марія Ярема
доктор біоетики
викладач кафедри богослов’я УКУ