26.12.2020

Наша немічність – це сила, яка допомагає нам жити

Пандемія Коронавірусу 2019 є одним із найбільших викликів сьогодення.  Подумаймо лише про його надзвичайно швидке поширення по всьому світі. Пандемія Коронавірусу вплинула майже на всі сфери життя, зокрема спровокувала санітарну, економічну та соціальну кризу.

Covid-19 заторкнув найпотаємніші куточки серця людини, виявивши людську крихкість та вразливість. Ми стали ще більше відчувати свою крихкість, тому що не знаємо, що чекає кожного з нас завтра; ми крихкі, тому що не маємо власного медичного обслуговування; ми крихкі, бо можливо один із членів нашої родини зараз у лікарні. Але, якщо ми відчуваємо цю крихкість, ми, молоді, ми, які маємо роботу і не хворі, що можна сказати про тих людей, які найбільше постраждали, що можна сказати про людей похилого віку, дітей і людей з особливими потребами та їхню крихкість. Слід завжди проявляти солідарність та турботу до тих, що постраждали від Covid-19, через «проявлення в конкретних жестах уваги до них».

Пандемія нагадала всім нам, що ми немічні та вразливі. Папа Франциск в п’ятницю 27 березня 2020 року на безлюдному подвір’ї базиліки Святого Петра, виголосив надзвичайно гарну промову, акцентуючи свою увагу на людській слабкості та вразливості. Понтифік наголосив: «Ми стали переляканими і загубленими. Подібно до учнів Євангелія, нас зненацька застала несподівана і люта буря. Ми зрозуміли, що знаходимося в одному човні, усі крихкі і дезорієнтовані, але в той же час важливі і необхідні, всі покликані веслувати разом, бо усі потребуємо втіхи один одного. На цьому човні… ми всі. … Шторм розкриває нашу вразливість і залишає непокритими ті хибні та зайві впевненості, з якими ми будували свої програми, наші проекти, наші звички та пріоритети».

Коронавірус піддав дискусії наш звичний спосіб думання, життя та певних дій. Ми всі усвідомили крихкість та вразливість. Людина – це тендітна і вразлива істота. Крихкість і вразливість є онтологічним атрибутом людської природи, конститутивною умовою існування людини. Через свою крихкість та вразливість люди потребують постійної допомоги від ближніх, для того щоб в непрості часи вони змогли продовжувати жити, сподіватися, любити.

Тендітність, людська крихкість та вразливість штовхають людину до того, щоб відкритися для інших та любити. Любов є відповіддю на потребу, породжену крихкістю, уявленням про те, що неможливо жити без іншого. Насправді, найбільшою потребою людини, яка включає всі інші, є любити і бути любленою. Святий Іван Павло ІІ стверджував: «Людина не може жити без любові. Бо тоді вона залишається для себе незрозумілою істотою, її життя позбавлене сенсу, якщо любов їй не відкрита, якщо вона не зустрічає любові, якщо не переживає її і не приймає участі в любові». Щоб зрозуміти себе і сенс свого життя, людині потрібно любити і бути любленою.

Коронавірус повернув нас до найважливішого і запропонував поглянути на світ очима вразливості, крихкості, хвороб, страждань, а не індивідуалізму, егоїзму, зарозумілості чи конкуренції. Пандемія нагадала нам усім, що ми немічні та вразливі, але в той же час, що наша немічність – це сила, яка допомагає нам жити.

«Ніхто не може врятуватися сам», тому неможливо знайти вихід із кризової ситуації без допомоги кожного з нас. Ми завжди повинні бути відкритими для допомоги тим, хто найбільше постраждав від вірусу. Все починається з маленьких жестів, і якщо всі почнуть робити ці жести, крок за кроком, ми зможемо допомогти одне одному пережити людську слабкість. Пандемія коронавірусу зокрема допомогла переоцінити значення міжособистісних зв’язків, подивитись на них по-новому. Здоров’я всіх залежить від здоров’я кожного, тому слід сприяти захисту гідності кожної людської особи.

Згадаймо про вразливість в період пандемії старших людей, дітей та осіб з особливими потребами. Старші люди, ізольовані вдома, перебувають далеко від своїх дітей та внуків, без можливості навіть просто зустрітись з друзями. Тягар самотності часто призводить до стресу та депресії. А у випадку перебування старших людей в лікарні, часто їх взагалі не розглядають як тих, кому слід зберегти життя.

Діти, студенти та й самі викладачі стали ще більш вразливими під час пандемії. Все через те, що цілком змінився їх спосіб відвідувати чи проводити заняття, а технологічні можливості не є доступними для всіх.

Життя людей з обмеженими можливостями інколи взагалі не вважають важливим або ж навіть фальшиво трактують як негідне. Однак таких людей не можна дискримінувати, вони мають такі ж права, як кожен громадянин.

Слід згадати також про вагомість підтримки тих, які втратили близьких у час пандемії. Полегшити їхні страждання люблячою присутністю, близькістю є завданням тих, хто поруч.

«Національний комітет біоетики Італії» (Il Comitato Nazionale per la Bioetica) вважає, що під час розподілу ресурсів завжди слід брати до уваги принципи справедливості, рівності і глобальної солідарності.

Важливо є пам’ятати про щоденну етику. Це етика насичена любов’ю, увагою до стосунків; це етика, що виражається в солідарності, відповідальності і догляді за своїми рідними та місцем проживання. Особливо важливою в часі пандемії, як і завжди, є духовність, що виражається у  стосунку з Богом.

Covid-19 підкреслив спільну вразливіть, запевнивши, що ми є однакові в крихкості та однакові в гідності. Кожен заслуговує відповідної людської поваги і доступу до належного лікування. Центральне місце людини та повага до її унікальної та непорушної гідності є важливими орієнтирами для побудови суспільства, заснованого на справедливості та любові для того, щоб сприяти цілісному гуманізму.

«Усі ми несемо відповідальність за рани свого народу і всього людства. Отож, піклуймося слабкостями кожного чоловіка, кожної жінки, кожної дитини і кожної старенької людини з таким посвяченням і увагою, як це робив милосердний самарянин» (Fratelli tutti, n. 79).

Автор статті – Соломія Бойко

Джерела:

Giovanni Del Missier «Questioni etiche specifiche sollevate dalla pandemia da Covid-19»;

«Etica per un tempo inedito. Una ricerca dell’associazione teologica italiana per lo studio della morale» a cura di Pier Davide Guenzi;

Comitato Nazionale per la Bioetica «Covid-19: la decisione clinica in condizioni di carenza di risorse e il criterio di «Triage in emergenza pandemica»;

Comitato Sammarinese di Bioetica «Bioetica delle catastrofi».