28.11.2020

Пам’яті жертв Голодомору: злочини проти людства починаються зі злочинів знецінення людського життя

Мільйони замучених Голодомором в Україні, Білорусії та Казахстані в тридцятих роках минулого століття зворушують сьогодні нашу пам’ять і свідомість. Ми жахаємося страшними злочинами радянської системи, і це справедливо. Ми бажаємо, щоб увесь світ пом’янув разом з нами у цих днях невинно вбитих, і це правильно. Ми бажаємо, щоб такого більше ніколи не було ні в історії нашого народу, ні білоруського, ні казахського, ні жодного народу у світі, і це закономірно.

Однак для того, аби такі злочини проти окремих народів і проти людства як такого не відбувалися в майбутньому, потрібно було б виховувати у собі самих та у своїх нащадках справжню людяність, цінування кожного окремого людського життя та визнання його безумовної гідності. Однак чи робимо ми це? Ми, українці, які пережили таку страшну трагедію геноциду ще навіть не століття тому? Не надто. Ми так часто вбиваємо абортами своїх дітей, ми так легко покидаємо дітей, народжених з вадами, напризволяще, ми так байдуже ставимося до бідних, які не можуть заплатити за лікування, ми так просто знецінюємо подружжя та сім’ю, що є єдиним середовищем, де можливе нормальне зростання людей. Звідки ж має взятися людяність?

Людині не є легко вбивати іншу людину, сама її природа противиться цьому. Але коли вбивство стає «роботою», то совість стає все менше чутна. З кожним вбивством наступне стає легшим. З кожним абортом цінність людського життя в очах того, хто робив аборт, і того, хто просив його, стає меншою. З кожним проданим абортивним засобом цінність людського життя стає розмитішою в очах фармацевта і покупця. З кожним померлим бідняком, якому не була вчасно надана медична допомога через відсутність родичів, які могли б заплатити, цінність людського життя в очах медиків стає примарнішою. Як можна сподіватися, що у майбутньому наше суспільство цінуватиме життя кожної окремої людини та зробить все можливе, щоб геноциди не повторювалися? Хіба у 32-33 роках мало було в нас тих, які байдуже спостерігали смерті сотень людей? Хіба ми сьогодні людяніші? Це не пишу тут для того, щоб сказати, що всі винні, а не лише чи не насамперед радянська влада. Ні. Радянська влада спричинила Голодомор і це страшна вина, і це об’єктивна історична правда. Однак це пишу для того, щоб ми могли зрозуміти, що ми як суспільство також відповідальні за те, що у світі таке жахіття можливе, що людяність та пошанування людської гідності стають все більш маніфестованими, але все менш видимими в нашому світі.

З кожним вбивством наступне стає легшим. З кожним вбивством ненародженого стає легше вбивати народженого. З кожним полишенням вмирати бідного стає легше забирати ввесь хліб у небідних. Я переконана, що ті, які вбивали мільйони людей Голодомором, прийшли до цього рішення поступово, починаючи з чогось, на перший погляд, малого щораз більше знецінювати людське життя. Якщо ми сьогодні знецінюємо людське життя на своєму рівні, то до чого можемо дійти?

 

Автор – Марія Ярема