28.07.2017
Людина покликана до любові і дарування себе в єдності тіла і духу. Жіночість та чоловічість – це доповнюючі дари, через які статевість людини є складовою частиною конкретної здатності до любові, яку Бог вписав в чоловіка та жінку. “Статевість є фундаментальним компонентом особистості, одним із її способів буття, самовиявлення, спілкування з іншими, почуттів, вираження та пережиття людської любові”. Ця здатність до любові як дарування себе втілена, таким чином, у подружньому значенні тіла, що несе в собі відбиток людської жіночості та чоловічості. “Людське тіло, зі своєю статевістю, жіночістю і чоловічістю, закладеними у тайні сотворення, є не лише джерелом плідності та дітородження, як у всьому природному порядку, але включає від самого початку подружню ознаку, тобто здатність виражати любов: саме ту любов, в якій людина-особа стає даром і – за допомогою цього дару – звершує саме значення свого буття та існування” .
Тому людська статевість є добром, частиною того сотвореного дару, який Бог побачив, що воно “дуже добре”, коли сотворив людину на свій образ і подобу, і “як чоловіка та жінку створив їх” (Бут. 1, 27). Оскільки статевість – це спосіб стосунків і відкритості з іншими, її справжньою метою є любов, а точніше, любов як жертвування і прийняття, любов як давання та одержування. Стосунки між чоловіком і жінкою – це в першу чергу стосунки любові: “ Статевість, спрямована, вивищена та інтегрована любов’ю, набуває справді людської якості”. Коли така любов існує в подружжі, дарування виражає себе через тіло, – доповнення і повноту дару. Подружня любов стає, таким чином, силою, яка збагачує осіб і спонукує їх до росту і, в той сам час, долучається до побудови цивілізації любові. Але коли статевості бракує розуміння смислу і значення дару, тоді бере гору “цивілізація речей, а не осіб”, “цивілізація, в якій осіб використовують так само, як речі. У контексті споживацької цивілізації жінка може стати об’єктом для чоловіка, діти – перешкодою для батьків” .