06.03.2019

Вакцини, виготовлені на лінії ембріональних клітин: можна чи не можна вживати?

Важливо зазначити, що вакцинація необхідна для захисту суспільства від смертельно небезпечних хворіб при умові, що вона не суперечитиме благу конкретної особи. Україна належить до однієї з країн у світі з найнижчим рівнем вакцинації [1]. У час, коли світ стає перед новими антивакцинальними викликами, Україна, не досягнувши достатнього рівня вакцинації, сильно потерпає від нових і, для світу, старих антивакцинальних заголовків. Проблема вакцинації тотожна з відсутністю довіри, достовірної інформації. Тому у даній статті ми розглянемо моральну проблему, яка існує, на якій дуже легко спекулювати і на яку етична оцінка є необхідною.

У цій короткій статті пропонуємо моральну перспективу, яка стосується «походження» вакцин. У більшості випадків не існує жодних моральних проблем з «походженням» вакцин, адже основна їх частина виготовлена з біоматеріалів тваринного світу. Однак існує ще й інше джерело виготовлення вакцин, а саме – біоматеріали, взяті з людських ембріонів. І тут власне стикаємось з моральною проблемою. Адже чи можна використовувати клітинну лінію абортованих людських ембріонів для того, щоб покращувати рівень здоров’я інших людей, навіть якщо цих «інших» є дуже багато?

До теперішнього часу існують дві людські диплоїдні клітинні лінії, які спочатку були приготовані з тканин абортованих плодів (в 1964 і 1970 рр.). Вони використовуються для приготування вакцин на основі живого атенуйованого вірусу: перша – лінія WI-38 з людськими диплоїдними фібробластами легень, які походять з абортованого плоду. Дана вагітність була перервана, оскільки в сім’ї вважали, що у них дуже багато дітей (G. Sven et al., 1969) . Ця лінія була підготовлена і розроблена Леонардом Хейфліком в 1964 р. (L. Hayflick 1965; G. Sven et al., 1969) 3 і носить номер АТСС CCL-75. WI-38 був використаний для приготування історичної вакцини RA 27/3 проти краснухи (S.A. Plotkin et al, 1965). Друга людська лінія клітин – MRC-5 (ATCC номер CCL-171) була виділена з фібробластів легень людини, що походять з 14-тижневого плоду чоловічої статі. Дана вагітність була перервана у Великобританії 27-річної жінкою внаслідок психічного захворювання. MRC-5 був підготовлений і розроблений Джоном Джейкобсом в 1966 році (J.P. Jacobs et al, 1970). Інші лінії клітин людини були розроблені для фармацевтичних потреб, але не беруть участь у фактично доступних вакцинах [2].

Звісно, сьогодні ніхто не потребує нових біоматеріалів для виготовлення тої чи іншої вакцини, тобто мова не йде про постійне використовування клітин людських ембріонів, а отже, мова не йде про сприяння абортивній індустрії. Але ті самі вакцини не перестають бути етичною проблемою, оскільки їх виготовляють з вірусів, які беруть з тканини інфікованого і добровільно абортованого плоду, і ці віруси були послідовно ослаблені і вирощені з ліній людських клітин, які походять із вчинених абортів. Необхідність сформулювати моральну думку щодо даного питання походить головним чином зі зв’язку, який існує із зазначеними вище вакцинами і вчиненими абортами, за допомогою якого було отримано біологічний матеріал для виготовлення цих вакцин. Якщо б справа була така, що клітини для виготовлення вакцини взяті від ембріонів, що померли природною смертю (в результаті спонтанних викиднів, наприклад), за умови дозволу їхніх батьків, то моральна напруга не існувала би. Адже і органи померлої людини ми використовуємо для трансплантації при дотриманні ряду етичних вимог.

Моральна проблема полягає в тому, що вживаючи біоматеріали абортованих дітей, ми в непрямий спосіб визнаємо аборти. Навіть якщо такі аборти відбулися давно і не є повторюваними, і були здійснені зовсім з інших мотивів, аніж щоби сприяти виготовленню вакцин. Церква однозначно забороняє вживати клітини/тканини/органи абортованих дітей, маючи на увазі єдине – ніяким чином не сприяти поширенню абортів. Потрібно наголосити, що у даній статті ми не розглядаємо вакцинацію від кору та паротиту, оскільки штами даних вірусів вирощуються на курячих ембріонах, що не становить моральної проблеми.

Повертаючись до теми вакцинації проти краснухи, що ж з нею робити? Краснуха – це вірусне захворювання, яке є одним з найбільш небезпечних для плоду. При зараженні вагітної жінки краснухою у першому триместрі вагітності ризик зараження плоду складає 95%. Вірус розмножується у плаценті і уражає плід, що призводить до його внутрішньоутробної загибелі, або до народження дитини з синдромом вродженої краснухи (множинні вади серця, глухота, катаракта). А це означає, що вакцинація є необхідною. З огляду на це Церква в жодному офіційному документі не заборонила вакцинуватись проти краснухи існуючими вакцинами, але бездоганно моральним у даному випадку буде застосування альтернативних вакцин, виготовлених на біоматеріалах тваринного походження.
Приватний Університет у Токіо (Kitasato Institute) виробляє 4 види вакцин від краснухи, які використовують штам Takahashi, TO-336 та Matuba, вирощені на клітинах нирки кроликів, та штам Matuura, вирощений на клітинах фібробластів ембріонів перепілок [3]. Однак на українському ринку цих вакцин поки що немає.

Підсумовуючи усе сказане, слід ствердити, що Церква підтримує застосування альтернативних вакцин і, з огляду на наслідки перенесеної хвороби та її контагіозність, не забороняє використання існуючих вакцин. Можливість застосування альтернативних вакцин в Україні спростить цю моральну дилему, бо лише вживання вакцин, виготовлених на іншій основі, аніж людські клітини, може бути цілковито морально добрим.

 Марія Ярема, доктор біоетики

 Ярина Лесняк, лікар-педіатр

о. Ігор Бойко, доктор морального богослов’я

[1] http://apps.who.int/gho/data/node.main.MCV2n?lang=en

[2] Pontificia Academia PRO VITA «Moral reflections on vaccines prepared from cells derived from aborted human fetuses» (http://www.immunize.org/talking-about-vaccines/vaticandocument.htm)

[3] Див. Susan E. Reef, Stanley A. Plotkin, «Rubella vaccine» in Vaccines (Seventh Edition), 2018 // https://www.sciencedirect.com/topics/medicine-and-dentistry/vaccine-strain (4.03.2019).