08.02.2020

Визначення поняття “здоров’я” і “хвороба”

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначила, що таке здоров’я:  “здоров’я – стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя”.

Це визначення по нашому переконанню міфічне. Як практично визначити, що таке повне благополуччя  і взагалі благополуччя? Для кожної особи це слово має різний вимір. Де є границі чи рамки реального благополуччя для конкретної особистості? Соціальне благополуччя не має меж, чи якщо має, то які ці межі? Будинок, земельна ділянка, валютні вклади?

Фізичне благополуччя – це напевно фізичне відчуття тілесного комфорту. Але, вибачте, не завжди тілесний комфорт вказує про відсутність хвороби. Прикладом служать безсимптомні форми вінцевої хвороби серця, ранні стадії онкологічних захворювань тощо.

І нарешті про духовне благополуччя. Воно залежить від  багатьох факторів, зокрема від релігійного рівня людини, але якщо розуміти під “духовним благополуччям” дотримування природного порядку, закладеного Богом у людину, то таке благополуччя є надбанням також людей непрактикуючих віру чи невіруючих.

Визначення ВООЗ щодо поняття здоров’я, отже, по меншій мірі є абсурдним і не витримує ніякої критики. Тож як слід розуміти здоров’я і хворобу?

У перспективі християнства людина, як суб’єкт і «об’єкт» здоров’я, має тілесний вимір (тіло), душевний вимір (розум, свобідна воля) та духовний (дух – зв’язуюча ланка між душею та тілом людини і між людиною як такою та її Творцем, Господом Богом).

Джерелами духовного становлення особистості є релігійне виховання, розвиток морально-етичних засад. Правильне пізнання і застосування свобідної волі та розуму ґрунтується на пізнанні Бога, коли в основі нашої життєдіяльності лежать Божі заповіді. Людина покликана до постійного вдосконалення, що в християнстві ототожнюється з постійним уподібненням до Бога, тобто постійним наближенням подобою до Нього. Богоуподібнення людської особи творить в ній духовний комфорт, іншим словом можна сказати, “духовне благополуччя”.

Людина – це нероздільна єдність фізичного тіла, душі та духа. Бог – абсолютна любов і абсолютна істина. Для того, щоб осягнути сопричастя з Богом-любов’ю, ми повинні в першу чергу вдосконалюватись духовно, а оскільки у нас є фізичне тіло, то і вдосконалюватись фізично через певний вплив на структурно-функціональні параметри нашого організму як біологічного творіння. Отже, наше вдосконалення є ключем до осягнення кінцевої мети: буття з Богом, що рівнозначне буттю здоровим.

В процесі вдосконалення людина розвиває духовні особливості, які через свідомість і свобідну волю (друга сигнальна система) позитивно вливають на наш організм. Таким чином процес вдосконалення має лікувальний вплив на людину і є певним тренінгом.

Повне здоров’я не можна осягнути впродовж нашого життя, тому що вже при народженні закладена відсутність медичного благополуччя, яке є складовою поняття “здоров’я” в цілому. А як бути здоровим? Відповідь тільки одна: через вдосконалення в особи вищезгаданих чинників, де на першому місці повинен бути духовний чинник, тому що він є фундаментом благополуччя. Таким чином в житті кожної людини поняття “здоров’я” трансформується в дію, а саме  у вдосконалення різних сторін життєдіяльності. З цього виходить  проста формула:  здоров’я – це вдосконалення всіх сторін, пов’язаних з життєдіяльністю. Вдосконалення структурно-функціонального стану людини відповідає медичному чиннику.

Повне здоров’я не може існувати, бо повне здоров’я у нашому розумінні тотожне повному  Богоуподібненню людини. Повне Богоуподібнення натомість неможливе, бо людина, навіть якщо постійно уподібнюється до Бога, ніколи не стане цілковито на Нього подібною.

У процесі вдосконалення нам допомагають хвороби. Хвороба – це не термін рівноцінний здоров’ю, це його похідна на шляху його розвитку, хвороба виникла з гріхом. Хвороба (по-грецьки “патос”) стимулює розвиток через руйнування і є однією з ланок в ланцюзі оздоровлення. Конкретний приклад: процес запалення спрямований на стимуляцію захисних сил. З часом (старіння) патологія перемагає, але фізичний занепад може бути духовним розквітом.

І на кінець я б дуже хотів, щоб над цим ми всі добре і ґрунтовно задумалися.

Професор Р. Я. Дутка

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького