14.12.2020

Я не можу відпустити свої ембріони, що залишились

Нещодавно, 18 листопада, серед новин BBC News було опубліковано свідчення однієї жінки, Ешлі Стронг (Ashley Strong), яка поділилась історією з власного життя, історією про її трьох заморожених ембріонів, які перебувають на даний момент в сховищі однієї із клінік ЕКЗ.

Ешлі зараз має трьох дітей, водночас вона продовжує зберігати ще 3 заморожені ембріони в одній клініці. «Вона точно знає, що не хоче більше мати дітей, однак і надалі продовжує платити за зберігання цих ембріонів». Жінка продовжує платити з року в рік за збереження в замороженому стані своїх ембріонів. Ось уже 8 років вона просто не може прийняти рішення, що їй далі з ними робити. Вона боїться їх відпустити.

Як відомо, після так званого «лікування» безпліддя через техніки ЕКЗ у подружніх пар досить часто є «залишки невикористаних ембріонів». Такі ембріони заморожують для потенційного використання в майбутньому, однак термін, протягом якого ці ембріони можуть зберігатись в клініках, є обмежений до 10 років, після чого пара таки має прийняти рішення. Існують три варіанти такого рішення: привести у світ ці ембріони, «подарувати» їх комусь, або ж «залишити їх, щоб вони загинули».

Ось чому Ешлі перебуває в такому постійному страху та емоційній нестабільності. Вона усвідомлює, що вже 8 років зберігає свої ембріони, і що залишилось лише 2 роки до прийняття рішення, а вона не може «відпустити»  їх і водночас не хоче дати їм шанс народитись. Хоча нещодавно, у зв’язку з пандемією Коронавірусу, її повідомили, що термін перебування її ембріонів у клініці автоматично продовжать ще на 2 роки. Ешлі розуміє, що їй просто потрібно прийняти рішення, але вона ніяк не може прийняти його сама, вона зауважила, що потребує консультування, оскільки жодне із перелічених вище «можливих рішень» її не влаштовує.

Однією із причин, чому Ешлі так важко прийняти рішення, є те, що вона зіштовхнулась з невимовними труднощами для того, щоб мати дітей. Окрім цього вона є дуже емоційно прив’язаною  до цих ембріонів. Натомість її чоловік підтримує думку, що краще було б подарувати цих ембріонів тим, хто можливо, так як і вони, має проблеми у зачатті дітей.

Інша жінка, Наталі Сільверман (Natalie Silverman), разом з чоловіком мають п’ятирічного сина, який був зачатий за допомогою ЕКЗ. Інші три ембріони були заморожені та зберігалися в клініці, яка повністю забезпечувала їхнє утримання протягом 1 року, після чого батьки вже самі мали сплачувати за збереження їхніх ембріонів. Після тривалого часу консультацій та розуміння того, що подружжя не має змоги платити за зберігання цих ембріонів, вони прийняли рішення – подарувати їх науці. Вони не захотіли подарувати цих ембріонів іншій парі, оскільки «не могли собі уявити, що десь існує ще одна копія їхнього сина». Ембріологи вважають такий спосіб дарування ембріонів науці як «пожертву найдорогоціннішого матеріалу». Після процесу дарування ембріонів ця пара навіть влаштувала церемонію прощання з дітьми, яких вони більше ніколи не матимуть.

Після прочитання цих двох свідчень виникає питання: Яке рішення було б правильним: віддати ембріони для наукових досліджень, подарувати їх іншій подружній парі чи покинути їх напризволяще, що, як і у першому випадку означає спричинити їм смерть? Спробуймо з’ясувати.

Сам факт створення життя In Vitro поза актом подружньої любові глибоко ранить гідність людської особи та її право бути зачатою та народженою в любові. Коли ж говоримо про можливість дарування ембріонів для розвитку науки, для проведення різноманітних досліджень, то чи не стає ембріон в такому випадку просто інструментом, за допомогою якого проводяться різні експерименти, що завжди призводять до смерті ембріонів? Інструкція Dignitas personae  чітко говорить про те, що «є неприпустимим будь-яке інструментальне використання ембріонів, чи то для експериментів чи для іншого призначення, оскільки таке їх використання суперечить гідності ембріонів, що, як правило, спричинює їх руйнування» (н.19).

Можливо тоді краще було б подарувати заморожений ембріон парі, яка не може зачати у природній спосіб дитину? І хоча теоретично можна було б оправдати таке дарування ембріонів, що має в собі добрий намір – збереження людського життя, католицьке вчення все ж не погоджує відкрито такий тип дарування, чи можна сказати, «всиновлення» ембріонів. Наміри, що включають в себе повагу та захист людського життя, є похвальними, однак такий тип дарування ембріонів представляє різні проблеми, зокрема маніпулювання людським життям через зведення гідності ембріона до «речі», яку можна просто комусь віддати чи подарувати, коли нам вона стає непотрібною. Поза тим твориться проблема потрійного батьківства: є генетичний батько, генетична мати і гестаційна мати (та, яка виношує). Остання є біологічною співматір’ю та впливає на розвиток дитини. Тож потрійне батьківство – це не метафора, а біологічна дійсність. Церква противиться дітородженню через таку «кооперацію» батьків, оскільки вірить, що дитина повинна приходити у світ виключно від пари чоловіка і жінки.

У цьому випадку завжди потрібно діяти на випередження. Перш ніж створювати та заморожувати десятки ембріонів, слід подумати, що це не просто створення клітини, це створення людського життя. Слід відповідально ставитись до своїх рішень та дій. Неможливо просто так необдумано створювати людське життя, при цьому не задумуючись, а що далі? Що далі ми плануватимемо робити з цими ембріонами? Чи ми є свідомими того, що всі вони мають право на життя? Що всі вони мають такі самі права та гідність як кожна доросла особа? Ми не в змозі вибирати, кому «пощастило більше» і хто отримає право на життя, а хто ні. Ми маємо право лише на те, щоб відповідально приймати рішення, щоб відповідально ставитись як до свого життя, так і до життя своїх дітей. Коли кожна подружня пара почне усвідомлювати свою відповідальність за свої вчинки, тоді й не поставатимуть більше питання, а що ж робити з замороженими ембріонами.

Автор статті – Соломія Бойко

Використано статтю з BBC News “I can’t let go of my remaining embryos”, https://www.bbc.com/news/54890580,18.11.2020.